1. Визначення хірургії як науки
і зв’язок її з іншими ветеринарними дисциплінами
-
Оперативна хірургія
- Загальна хірургія
- Спеціальна хірургія
2. Коротка історія розвитку ветеринарної хірургії
- Період стихійних та
емпіричних знань. Анатомічний період
- Експериментальний
період
- Ветеринарна
хірургія в Україні
3. Загальні поняття про хірургічні захворювання.
- Найпоширеніші хірургічні
хвороби
- Економічні збитки
від хірургічних захворювань
1. Визначення хірургії як науки і зв’язок її з
іншими ветеринарними дисциплінами.
Слово «хірургія» грецького
походження (від «cheir» — рука і «ergon» — робота). В минулому під цим
поняттям розуміли різні ручні прийоми, які виконувалися переважно з лікувальною
метою. Було
виділено й певні, так звані, хірургічні
захворювання, що характеризувались в основному механічними порушеннями.
Основним хірургічним засобом впливу на організм була і залишається операція
(від лат. «operatio» — дія).
Рис. 1.1. Оперативне лікування пролапсу слізної залози третьої повіки
Сучасна ветеринарна хірургія — це наука про
профілактику та лікування хірургічних захворювань тварин. Крім того вона розробляє і впроваджує в практику тваринництва масові економічні операції ( кастрації самців
і самок), методи підвищення
продуктивності тварин (застосування біогенних стимуляторів), способи
запобігання травматизмові (обезрожування великої рогатої худоби). До її складу
входять: оперативна хірургія (з топографічною анатомією), загальна та
спеціальна хірургія (з ортопедією та офтальмологією). Раніше велике значення
мала і була самостійним розділом хірургії військово-польова хірургія, що вивчала
бойові ушкодження тварин та організацію лікувально-хірургічної роботи в
похідно-бойовій обстановці.Основним завданням військово-польової хірургії в
сучасних умовах є вивчення та розробка лікувально-профілактичних заходів при
опіках і травмах, що поєднуються з радіаційними ураженнями.
Оперативна хірургія
Вивчає
правила та способи виконання хірургічних операцій і нерозривно пов'язана з
використанням даних анатомії. Топографічна
анатомія вивчає взаємне розміщення органів і тканин різних
ділянок тіла тварин, а також проекцію внутрішніх органів на шкіру. Знання
топографічної анатомії дає змогу осмислити операцію анатомічно, упевнено та
правильно орієнтуватись у ході операції, чітко розрізняти органи й тканини.
В організмі
тварини в процесі росту відбуваються певні зміни в розміщенні та розвитку
деяких тканин і органів (наприклад, утворення рогів). Ці дані враховує вікова анатомія. Взаємне
розміщення органів і тканин може змінюватися й при різних патологічних
відхиленнях в організмі тварини (наприклад, крипторхізм); їх вивчає патологічна анатомія.
ВІДЕОФІЛЬМ: ОПЕРАТИВНЕ ВИДАЛЕННЯ СТОРОННЬОГО ТІЛА (ЛАНЦЮГА) ІЗ ТКАНИН ШИЇ СОБАКИ
Провідним моментом оперативної хірургії, що робить операцію успішною, є
технічне її виконання. Проте хірургічну операцію не можна вважати тільки
місцевим втручанням. Справа в тому, що будь-яка операція зачіпає весь організм,
відбиваючись на функції всіх органів і систем. Тому студенти, крім хірургії,
повинні володіти широкими знаннями в нормальної і патологічної фізіології,
нормальної і патологічної анатомії, клінічної діагностики, фармакології,
терапії, паразитології, епізоотології та інших лікарських
дисциплін. Вельми важливо знання законів і категорій філософії, так як
логічне мислення лікаря базується саме на них. Без знання філософії неможливо
встановити правильний діагноз захворювання.
Розглядає закономірності виникнення та розвитку хірургічної патології, її
найхарактерніші ознаки, основні принципи лікування та запобігання їй без
урахування конкретних особливостей, зумовлених її локалізацією, тощо.
Наприклад, вивих щелепового та вивих кульшового суглобів мають багато
спільного: причини, механізм виникнення, найважливіші морфофункціональні зміни,
принципи лікування, що й становить зміст загальної хірургії. Крім того
розглядаються загальні поняття: запалення, новоутворення, травми, некрози та
інші. Загальна хірургія ознайомлює з особливостями перебігу тканинних реакцій,
які виникають унаслідок хірургічного втручання, та з реакцією на них організму
тварини.
Рис. 1.2. Новоутворення губи
Вона дає змогу виділити найтиповіші вади, що має велике значення в установленні певного діагнозу, а також обґрунтовує лікувальні маніпуляції та застосування фармакологічних препаратів і фізіотерапевтичних процедур тощо. Разом з тим виділення узагальнених хірургічних хвороб з урахуванням причин їх виникнення є основою раціональної профілактики. Вона з'ясовує умови та причини, що викликають хірургічні хвороби - етіологію, закономірності та механізм розвитку захворювань (патогенез), клінічні ознаки, закономірності перебігу та особливості хірургічних захворювань (семіотика). Під час вивчення загальної хірургії студент освоює прийоми і способи діагностики хірургічних захворювань; біологічні та клінічні закономірності реактивно-відновних процесів і одужання; внутрішні та зовнішні умови, що прискорюють процеси одужання; можливий результат хвороби (прогноз); принципи лікування хвороб, що викликаються травмами, інфекцією і порушенням обміну речовин; раціональне дієтичне годування і умови утримання хворих тварин; загальні методи профілактики; організаційно-технологічні принципи хірургічної роботи. Щоб ефективно проводити профілактику і лікувати, ветеринар повинен володіти сучасними діагностичними методами, добре знати патогенез хвороб і вміти керувати захисно-пристосувальними реакціями організму.
Спеціальна хірургія
Вивчає
хірургічні захворювання окремих ділянок та органів тіла тварини. Завдання її
полягає в з'ясуванні конкретних ознак і перебігу захворювання. Так, при вивиху
щелепового суглоба утруднюється жування і тварина відмовляється від корму, а
вивих кульшового суглоба зумовлює кульгавість, що утруднює або робить
неможливим пересування тварини.
Особлива увага приділяється вивченню місцевих умов виникнення та розвитку
захворювання, диференціальній діагностиці, конкретним особливостям профілактики
й лікування.
До складу спеціальної хірургії входять два самостійних курси — ортопедія та
офтальмологія. Ветеринарна ортопедія
вивчає будову, функцію копит і копитець, профілактику та лікування
їх захворювань. Ветеринарна
офтальмологія вивчає анатомію, фізіологію, методи дослідження і
хвороби очей.
Користуючись досягненнями інших наук, ветеринарна медична хірургія, в свою
чергу, розробляє властиві лише їй діагностичні й лікувальні прийоми та методи
(підготовка рук і операційного поля, стерилізація інструментів, лікарських
розчинів, техніка ін'єкцій, пункцій, новокаїнових блокад, тканинної терапії
тощо), які широко використовуються в клінічній діагностиці, терапії,
епізоотології, акушерстві.
2.
Коротка історія розвитку ветеринарної хірургії
Історичний шлях розвитку хірургії охоплює тисячоліття та умовно поділяється
на три періоди: «Період стихійних та емпіричних знань», «Анатомічний період»,
«Експериментальний період».
1. Період стихійних
та емпіричних знань. У доісторичну епоху людства стихійно зароджувались
елементи хірургії (знахарство, забобони, заговори тощо). При цьому знання не
систематизовувалися, а накопичення їх проходило повільно.
2. Анатомічний період — XVI ст. У цей
період вивчали будову людського тіла на трупах людей і тварин. У 1543 р.
Везалій написав книгу «Про будову
людського тіла». Гарвей (1578 —
1657) вивчив кровообіг; Левенгук (1632 - 1723) сконструював
мікроскоп, що дало можливість проводити мікродослідження.
3. Експериментальний період, який, у свою чергу,
поділяють на два періоди: до
антисептичний (коли лікарі не мали уявлення про мікроорганізми як збудники
хвороб та причини ускладнень. Хірургічне втручання часто ускладнювалося
нагноєнням, сепсисом, смертю, тому хірурги нерідко відмовлялися від
оперативного лікування) та антисептичний період (розпочався після успішних
досліджень у бактеріології Пастера (1822 - 1895) та Лістера
(1827-1912).
Період
стихійних та емпіричних знань. Анатомічний період
Хірургічні маніпуляції з тваринами відомі з часу приручення та одомашнення
їх. У кам'яному віці вже вміли зрощувати переломи кісток, лікували травми,
робили кастрацію тощо. Спочатку цим займалися жерці, а пізніше — конюхи, ковалі
та ін.
Історичний шлях хірургії, як і інших наук, був складним. У далекому
історичному минулому хірургія успішніше розвивалася в тих країнах, де на
високому рівні були культура, наука, філософія: в Єгипті, Індії, Китаї й
особливо в Греції та Римі. Багатьом відомі імена Гіппократа (бл. 460 - бл. 370 pp. до н.е.), Цельса (І ст. до н.е), Галена (бл. 130
- бл. 200 pp. н.е.), Авіценни (бл. 980 -
1037 рр.), які зробили неоціненний
внесок у скарбницю хірургічної науки.
Рис. 1.4. Гіппократ
У працях Гіппократа викладено раціональні для того часу способи лікування ран, описано методи лікування вивихів суглобів, переломів кісток, сепсису тощо Римський лікар Цельс досконало вивчив і описав ознаки запалення, запропонував перев'язування судин (лігатуру), виконання низки пластичних операцій. Авіценна (Абу Алі Ібн Сіна) написав п'ятитомну працю з основ теоретичної й практичної медицини «Канон лікарської науки», яка до XIII ст. була єдиним капітальним посібником з медицини. Знаменитий лікар Авіценна виконував різні операції, успішно лікував пухлини, застосовуючи наркотичні речовини — опій, блекоту та ін.
Експериментальний період
Величезний вплив на науковий розвиток ветеринарної хірургії мали праці
М.І.Пирогова(1910-1881) - видатного хірурга й анатома ХІХ століття. Його
класичні праці з топографічної анатомії, знеболювання, лікування ран та
лікування хірургічної інфекції викликали докорінну перебудову всієї роботи в
медичній і ветеринарній хірургії і не втратили свого значення і досі. М.І.
Пирогов є засновником військово-польової хірургії. Він перший застосував
гіпсові повязки для лікування переломів кісток і вперше в Росії застосував
ефірний наркоз.
На початку 40-х років XIX ст. М.І. Пирогов, гадаючи, що «зараза» передається через руки, перев'язний
матеріал, білизну, матраци, провів низку організаційних заходів у госпіталях,
чим домігся зниження післяопераційних ускладнень, однак суть цих заходів він
пояснити не зміг.
Дж. Лістер теоретично обґрунтував і узагальнив спостереження Л. Пастера,
М.І. Пирогова та інших учених і в 1867 р. виклав принципи вчення про ранову
інфекцію, запропонувавши протигнильний, або антисептичний, метод боротьби з
нею.
М.І. Пирогов і
Дж. Лістер використовували як засіб знезараження ран розчини фенолу. Позитивні
результати, отримані завдяки застосуванню фенолу, сприяли швидкому поширенню
антисептичного методу в усіх країнах.
Широко використовуючи фенол, вивчаючи його дію на тканини, лікарі
встановили певний несприятливий місцевий вплив (подразнення), а також випадки
отруєння людей в операційній повітрям, насиченим розпиленим розчином фенолу. Це
стало приводом до введення в хірургічну практику асептичного методу.
Основоположниками асептичного методу стали Є.Бергман, К. Шіммельбуш і М.С.
Суботін.
Рис .1.5. М.І. Пирогов
У сучасній хірургії використовують комбінований метод — асептику і
антисептику.
Розвитку ветеринарної хірургії в Росії сприяли реформи в промисловості, сільському господарстві, торгівлі, науці, які провів цар Петро І. У першій половині XVIII ст. він видав ряд указів, зокрема «О наборе в полки коновалов» (1707), «Об устройстве ветеринарних и скотоводческих училищ» (1708) та ін. Розквіт ветеринарної науки був започаткований відкриттям вищих навчальних закладів: у 1735 році була відкрита перша ветеринарна школа з трирічним строком навчання у селі Хорошево під Москвою, у 1835 р. — Вища практична ветеринарна школа у Харкові; в 1840 р. — у м. Варшаві, в 1848 р. — у м. Дерпті, в 1851р. - у м. Харкові, в 1873 р. — у м. Казані відкриті перші ветеринарні інститути.
Значний внесок у розвиток ветеринарної науки зробили представники
Казанської школи хірургів Л.С. Сапожников, Б.М. Оливков, В.Г. Бушков, В.В.
Мосін та ін.
Колектив ветеринарних хірургів Казанського ветеринарного інституту довгий
час очолював професор Л.С.Сапожников - визначний вчений, хірург-клініцист. Його
наукові праці присвячені питанням асептики, грижам, операціям на сечостатевих
органах, зокрема кастрації. Сконструйований ним операційний стіл для великих
тварин і досі широко використовується в практиці.
У Ленінградському ветеринарному інституті працювали визнані ветеринарні
хірурги О.С. Постников, О.Ю. Тарасевич — спеціалісти в галузі оперативної
хірургії. Професор К.І. Шакалов неперевершений фахівець з хвороб кінцівок;
Б.О.Башкиров розробив ряд новокаїнових блокад; Г.С. Кузнецов — спеціаліст з
ветеринарної ортопедії; Б.С. Семенов розробив ефективні методи лікування
суглобів.
Московська школа хірургів була створена професором Б.М. Оливковим —
хірургом, клініцистом і топографоанатомом. У Московській ветеринарній академії
працювали відомі хірурги М.В. Плахотін, Б.З. Іткін, В.О. Лук'яновський та ін.
Ветеринарна хірургія в Україні
В Україні ветеринарна наука, в тім числі хірургічна, до 80-х років XX ст. розвивалася в чотирьох інститутах —
Харківському, Київському, Львівському, Білоцерківському. Нині в Україні
налічується 12 факультетів ветеринарної медицини у вищих навчальних закладах III - IV рівнів
акредитації. Молодших спеціалістів (ветфельдшерів) ветеринарної медицини
готують у 29 закладах України.
Організатором колективу ветеринарних
хіруругів Харківського ветеринарного інститу був професор М.О. Мальцев
(1862-1955) - видатний клініцист і ортопед. Він написав понад 75 праць з різних
питань хірургії, в тому числі підручник з оперативної хірургії, який
перевидавали 6 разів. Харківську школу ветеринарних хірургів достойно
представляли професори В.О. Герман, відомий своїми працями з переливання
крові; І.О. Калашник, роботи якого
присвячені тканинній терапії; І.І.Магда - видатний ветеринарний анестезіолог і
хірург, яий написав підручник з оперативної хірургії та ін.
Знану не тільки в Україні, а й у країнах близького й далекого зарубіжжя
Київську школу ветеринарних хірургів започаткував професор І.О. Поваженко —
спеціаліст із різних питань загальної та спеціальної хірургії, автор підручника
"Загальна ветеринарна хірургія", кількох монографій і співавтор
підручника для вузів "Спеціальна хірургія з офтальмологією і
ортопедією". Він підготував 25 кандидатів наук і був науковим
консультантом при виконанні докторських робіт, в тому числі В.К. Чубаря
(спеціаліста з оперативної хірургії), А.Ф. Бурденюка.
Борисевич В.Б. - доктор ветеринарних наук, професор кафедри хірургії ім.
акад. І.О.Поваженка Київського Національного
аграрного університету. Автор понад 200 друкованих праць, співавтор 13
підручників, посібників, монографій.
Петренко О.Ф. - доктор ветеринарних наук, професор, завідувач кафедри хірургії ім. акад. І.О.Поваженка, декан факультету здоров'я дрібних тварин Київського Національного аграрного університету. Автор понад 110 друкованих праць, співавтор 3 підручників для вищих навчальних закладів. Білоцерківська школа хірургів підготувала плеяду науковців з різних питань хірургічної патології. Доктор ветеринарних наук, професор В.И. Іздепський вивчає хвороби суглобів. Доктор ветеринарних наук В.М. Рубленко вивчає патогенетичні особливості запальної реакції при хірургічних хворобах та методи їх лікування. М.Г. Ільницький присвятив докторську дисертацію вивченню ранової патології, удосконалив методи лікування ран у тварин. Значних успіхів у вивченні ветеринарної травматології досяг П.П. Герцен, доктор ветеринарних наук, професор, який завідував кафедрами хірургії в Одеському, потім Кримському, Полтавському інститутах. Нині наукові пошуки вітчизняних хірургів — учених і практиків поглиблюються, вдосконалюються, налагоджуються їх тісні зв'язки з колегами різних країн.
3.
Загальні поняття про хірургічні захворювання
Хірургічні хвороби тварин досить поширені й становлять 25 – 30% усієї незаразної
патології. Як правило, їх відносять до
хвороб незаразного характеру. Найчастіше їх причинами є травматичні ушкодження
(відкриті і закриті). У господарствах при стійловому утриманні тварин нерідко
відсутні регулярний активний моціон, періодичне розчищання копитець, належні
умови годівлі й утримання тварин, що призводить до масових хірургічних
захворювань.
Хірургічні хвороби завжди супроводжуються запаленням. В одних випадках клінічні ознаки ясно виражені, в інших вони не виявляються.
Найпоширеніші
хірургічні хвороби
Найбільш поширеними є удари, розтягнення, надриви, розриви, гематоми,
лімфоекстравазати, грижі, рани, хвороби суглобів, сухожиль, сухожилкових піхв,
переломи кісток, хвороби нервів, судин, м’язів, а також хвороби копит, копитець
і очей.
Великої шкоди завдають тваринництву травми. Механічні ушкодження найчастіше
виникають унаслідок дії фізичних, хімічних та інших чинників. Нерідко
трапляються відкриті травматичні ушкодження — рани. Слід зауважити, що вчення про рану посідає центральне місце у
ветеринарній хірургії, оскільки більшість хірургічних операцій пов'язані із
нанесенням ран.
Рис. 1.6. Гнійна рвана рана холки
собаки
В умовах стійлового утримання тварин досить поширеними є ураження опорно-рухового
апарату — ушкодження кісток, суглобів, сухожилків тощо. В скотарстві й
свинарстві ще частіше трапляються хірургічні хвороби органів травлення та
черевної стінки, особливо передшлунків, кишок; часто реєструються грижі, які
потребують хірургічного втручання. Нерідко виникають масові захворювання
копитець, особливо в овець, ураження очей у великої рогатої худоби та собак.
Хірургічні хвороби призводять до зниження продуктивності тварин, а нерідко
й до їх смерті.
Спеціалісти ветеринарної медицини в своїй практичній діяльності повинні
здійснювати постійний плановий профілактичний огляд тварин, організовувати
розчищання копитець, підковування коней, своєчасно виявляти й лікувати тварин з
хірургічними захворюваннями, добиватися неухильного виконання зоогігієнічних
умов утримання та годівлі тварин.
Основними причинами хірургічних захворювань є механічні ушкодження (закриті
чи відкриті), порушення обміну речовин, унаслідок чого розвиваються артрози,
остеохондрози, переломи кісток тощо, порушення кровообігу та живлення, що є
причиною некрозу, гангрени, мікробне інфікування. Нерідко хірургічна патологія
є природженою, передається спадково.
Успішно проведені хірургічні операції дають змогу вирішити низку важливих
завдань: поновити в короткий термін втрачену чи знижену продуктивність тварин,
поліпшити й поновити робочі якості тварин; відтворити стадо; кількісно та
якісно підвищити продуктивність.
ВІДЕОФІЛЬМ: РУМЕНОТОМІЯ (РОЗТИН РУБЦЯ)
Економічні збитки від хірургічних захворювань
Включають:
• загибель, або передчасне вибракування тварин;
• витрати на лікування та покращення умов годівлі та утримання;
• зниження продуктивності хворих тварин;
• зниження якості
продукції від хворих тварин;
• втрата
племінної цінності;
• порушення відтворної здатності;
• отримання слабкого та нежиттєздатного молодняка.
Питання для самоконтролю
1. Що
таке ветеринарна хірургія? 2. Що таке оперативна хірургія? 3. Що таке
загальна хірургія? 4. Що таке спеціальна хірургія? 5. На які періоди поділяють історичний
шлях розвитку хірургії? 6. Назвати представників Харківської школи ветеринарних
хірургів. 7. Хто започаткував Київську школу ветеринарних хірургів. 8. Хто із
українських ветеринарних хірургів досяг значних успіхів у вивченні ветеринарної
травматології? 9. Які хірургічні хвороби є найбільш поширеними? 10. Що
включають в себе економічні збитки від хірургічних захворювань?
Немає коментарів:
Дописати коментар