1. Загальне поняття про ін'єкції, вливання і пункції
- Ін'єкції
- Вливання
- Пункції
- Техніка ін’єкцій, вливань та
пункцій
2. Інструменти й апарати для
ін'єкцій, вливань і пункцій
3. Кровопускання
-Історична довідка
- Місця відбору крові у різних
видів тварин
1. Загальне поняття про ін'єкції, вливання і
пункції
Ефективна дія багатьох лікарських речовин і біологічних препаратів (вакцин, сироваток та ін.) забезпечується їх парентеральним уведенням — підшкірно, внутрішньом'язово, внутрішньовенно, внутрішньошкірно; використовують також внутрішньоартеріальне і внутрішньоаортальне введення, введення в порожнини (черевну, плевральну), суглоби, кістки. Ін'єкції, вливання і пункції — найпоширеніші оперативні втручання. Під час їх виконання слід неухильно дотримуватися правил асептики (користуватися стерильним інструментом, відповідно обробляти місце операції та руки). Ін'єкційні розчини мають бути стерильними, без сторонніх домішок і підігрітими до температури тіла (39°С).
Ін'єкції
Ін'єкції (впорскування) — поширений спосіб
уведення порівняно невеликих кількостей рідких лікарських речовин у тканини,
порожнини та судинне русло організму. Ін'єкцію використовують у тих випадках,
коли потрібно забезпечити швидкий терапевтичний ефект, точність дозування,
виключення бар'єрної функції шлунково-кишкового тракту і печінки, а також у
випадках порушення свідомості та акту ковтання. За допомогою ін'єкцій також
виконують анестезію та щеплення (вакцинацію). Найчастіше ін'єкції роблять
шприцом. Розмір шприца підбирають відповідно до дозування
Рис. 6.1. Ін’єкція
Розрізняють діагностичні,
лікувальні та профілактичні ін'єкції. Ін'єкціями користуються також при різних
способах знеболювання.
За місцем введення
розрізняють внутрішньошкірні (інтрадермальні), підшкірні (гіподермальні),
внутрішньом'язові (інтрамускулярні), внутрішньовенні (інтравенозні),
внутрішньоартеріальні (інтраартеріальні), внутрішньокісткові (інтракостальні),
внутрішньочеревні (інтраабдомінальні,інтраперитоніальні), внутрішньосерцеві
(інтракардіальні). За способом введення є струминні (болюсні) та крапельні (або
краплинні).
Рис. 6.2. Підшкірна ін’єкція
Рис. 6.3. Внутрішньом’язева
ін’єкція
Ін'єкцію порівняно великої
кількості рідини під невеликим тиском називають вливанням (інфузією). Інфузії проводяться в підшкірну жирову
клітковину (підшкірно) або безпосередньо в судинне русло внутрішньовенно,
внутрішньоартеріальний, в лімфатичні судини (эндолімфатично), в губчасту
речовину кісток. У переважній більшості випадків вливання роблять в периферичні
вени на кінцівках або в центральні вени (зазвичай в яремну) .В теперішній час
інфузійна терапія застосовується дуже
широко при найрізноманітніших патологічних станах. В основному її проводять для
нормалізації об’єму і складу крові, для боротьби з інтоксикацією, для
парентерального живлення, для поліпшення властивостей реологій крові.
Рис. 6.4. Внутрішньовенна інфузія
Інфузії бувають одномоментні, при яких у
відносно короткий проміжок часу переливається певна кількість рідини, і
тривалі, при яких вливання проводяться багато годин підряд протягом доби,
декількох днів підряд. Велике значення має швидкість вливання. Для кращого
засвоєння розчинів, що вводяться, рівномірного їх розподілу в організмі і щоб
уникнути переповнювання судинного русла вливання найчастіше проводять краплинно
із швидкістю 40—60 крапель в I хв. У критичних станах, коли необхідно швидко
отримати лікувальний ефект, темп вливання збільшують до струменевого. Тривалі
внутрішньовенні інфузії дозволяють вводити до 3—5 л розчинів в добу.
Ендолімфатичні інфузії здійснюють для проведення регіонарної антибактеріальної,
протипухлинної терапії, радіоізотопного і рентгеноконтрастного досліджень
лімфатичної системи. Лімфатичні судини оголюють і катетеризують, використовуючи
мікрохірургічну техніку. У зв’язку з малим діаметром і крихкістю лімфатичних
судин інфузію в них проводять дуже поволі.
Пункції
Пу́нкція (від лат. punctio — укол),
прокол стінки якої-небудь порожнини, судини, порожнистого або паренхіматозного
органу, пухлини, інфільтрата з лікувальною або діагностичною метою.
Рис. 6.5. Пункція яремної вени
Діагностичні пункції
застосовують для точної діагностики захворювання шляхом аналізу вмісту порожнини
(наприклад, плевральної) з його цитологічним, біохімічним та бактеріологічним
дослідженням або шляхом вивчення (мікроскопічного, ультрамікроскопічного,
цитохімічного та хромосомного) клітин, отриманих з патологічно змінених
органів; для вимірювання тиску (в серцевих порожнинах, великих судинах,
спинномозковому каналі), а також для введення в порожнину контрастних речовин
або повітря (рентгенодіагностика).
Лікувальні пункції
застосовують для видалення з порожнини патологічного вмісту (гною, крові,
повітря, рідини), промивання її та введення в порожнину лікарських речовин.
Нерідко обидва вида пункцій
поєднуються.
Найчастіше застосовують:
• пункцію вен для відібрання крові на аналіз,
кровопускання, введення ліків або переливання крові;
• пункцію плевральної порожнини при випотному
плевриті та для видалення повітря з порожнини, а також для штучного пневмотораксу;
• пункцію черевної порожнини при асциті;
• пункцію суглобів як із лікувальною, так і з діагностичною метою;
• пункцію спинномозкового каналу для аналізу
спинномозкової рідини, введення ліків або рентгеноконтрастних речовин;
• пункцію сечового міхура при затримці сечі та
неможливості ввести катетер та ін.
Техніка
ін’єкцій, вливань та пункцій
При виконанні ін’єкції положення голки, шприца
і рук в кожному окремому випадку (в залежності від виду ін’єкції) повинно бути
раціональним і відповідати її призначенню.
При внутрішньошкірній ін’єкції кут нахилу
голки зі шприцом по відношенню до поверхні тіла повинен бути найменший, для чого
лівою рукою утримують голку і канюлю шприца так, щоб тильна сторона кисті
стикалася з шкірою, правою рукою утримують шприц і регулюють кут нахилу,
просування голки і введення розчину. Розчин в об’ємі 0,2 – 0,5 мл вводять в
товщу шкіри тонкою і короткою ін’єкціях голкою на глибину 2 – 3 мм. Оцінкою
правильності внутрішньошкірної ін’єкції служить утворення у кінця голки
невеликого жовна з різкими межами («лимонної кірки»).
Підшкірна ін’єкція. Великим і вказівним
пальцями лівої руки піднімають складку шкіри, а правою рукою зі шприцом,
утримуючи його між великим, вказівним і середнім пальцями, вводять голку в
основу складки на глибину 2 – 3 см. Зріз голки при проколі шкіри повинен бути
звернений назовні. Переконавшись, що голка опинилася в підшкірній клітковині,
вводять розчин, натискаючи на поршень шприца вказівним пальцем. Після ін’єкції шкіру обробляють 5%-ним
спиртовим розчином йоду і злегка масажують. Найбільш зручні місця для
підшкірних ін’єкцій лікувального характеру такі: у коней та великої рогатої
худоби – бічні поверхні шиї, позаду лопаткової області; у свиней – ділянка шиї
біля основи вуха, внутрішня поверхня стегна; у собак – шия, збоку грудної
стінки і стегно; у овець – область шиї; у кроликів – область шиї, загривок і
збоку, грудна стінки.
Внутрішньом’язова ін’єкція. Для цього вибирають міцну з гострим скосом на кінці голку, яку вводять перпендикулярно поверхні шкіри на глибину 4 – 5 см, але не більше ніж на 2/3 довжини голки. Шприц тримають кінцями всіх пальців. Після закінчення ін’єкції притискають шкіру лівою рукою і витягають голку. Місце уколу обробляють 5%-ним спиртовим розчином йоду. Внутрішньом’язові ін’єкції роблять в задньостегнову групу м’язів і рідше в сідничні м’язи, так як ця область покрита товстою шкірою, а також в триголовий м’яз плеча і в плечову частину грудної м’язи.
ВІДЕОФІЛЬМ: ТЕХНІКА ВИКОНАННЯ ІНФУЗІЙ
Внутрішньовенне вливання.
Місце для уколу готують звичайним способом. Для великих тварин використовують
голки різного діаметра з мандреном, для дрібних – голки для внутрішньом’язових
ін’єкцій. Використовувані голки повинні мати повністю відкритий просвіт і бути
стерильними.
Коням, верблюдм, великій і
малій рогатій худобі лікарські речовини вводять в яремну вену; великій та
дрібній рогатій худобі, крім того, і в підшкірну вену живота; свиням – у велику
вушну вену або передню порожнисту вену; собакам – в плеснову зовнішню вену, в
підшкірну вену передпліччя або в стегнову вену; кроликам – у велику вушну
вену. Внутрішньовенні вливання коням і
великій рогатій худобі роблять у стоячому зафіксованому положенні (закруткою,
на розтяжку, носовими щипцями, носовим кільцем з палицею-водилом або у станку).
Голку вводять на межі верхньої та середньої третини яремного жолоба, шкіру
після вистригання волосся протирають 5%-ним спиртовим розчином йоду. Голову
тварини піднімають вгору. Нижче місця, підготовленого для пункції, вену
здавлюють великим пальцем лівої руки для наповнення її кров’ю. Для здавлювання
вени на шию можна накладати гумовий джгут.
Точку уколу голки вибирають
на межі передньої третини яремної вени, де вона лежить більш поверхнево і
відділена від сонної артерії м’язом. Потім голкою, що тримають між вказівним і
великим пальцями правої руки, проколюють шкіру і стінку вени (в один прийом або
роздільно). Зріз голки при цьому звертають до шкіри і вводять у напрямку до
голови тварини проти течії крові під кутом 40 – 45 ° до шкіри і просувають її
на 2 – 3 см в просвіт вени. Після цього голку з’єднують з інфузійним апаратом,
який спочатку тримають нижче рівня голки. І як тільки в апараті здасться перша
порція крові, його піднімають і, прибравши великий палець лівої руки з вени,
розчин вводять зі швидкістю 30 – 50 мл / хв. Швидкість введення можна
регулювати підняттям або опусканням інфузійного апарата.
Після вливання гумову трубку від’єднують від
голки і знову здавлюють пальцями вену нижче місця пункції. Далі, пропустивши
кров через вільну голку і видаливши з неї залишки розчину, здавлюють вену вище
місця її уколу і потім видаляють голку.
Для введення розчину у велику вушну вену у
свиней спочатку здавлюють гумовою трубкою вухо і притискають пальцем вену.
Після цього тонку ін’єкційну голку, поєднану з тонкою сполучної трубкою,
вводять в напрямку до основи вушної раковини; до кінця сполучної трубки,
забезпеченою муфтою, приєднують шприц і ін’єкують приготований розчин.
В плеснову дорсальну латеральну вену у собаки
вливання роблять у такий спосіб: помічник здавлює пальцями кінцівку у верхній
третині гомілки, після того як вена наповниться кров’ю і стане добре помітною
її проколюють голкою, одягненою на шприц, при цьому кінець голки направляють по
току крові . При попаданні голки у вену, що контролюється надходженням крові в
шприц, припиняють здавлювання гомілки і приступають до повільного введення
розчину.
У велику вушну вену у кроликів вливання
роблять так само, як у свиней.
2. Інструменти й апарати для ін'єкцій, вливань і
пункцій
Для ін'єкцій застосовують
шприци різного об'єму та ін'єкційні голки, різні за діаметром і довжиною. Шприц
— це найпростіший насос, придатний для нагнітання та відсмоктування рідини. Найчастіше
використовують шприц «Рекорд». Він складається зі скляного циліндра, вихідний
кінець якого закритий металевою кришкою з конусом із нержавіючого металу для
насадки голки. Другий кінець шприца відкритий для введення поршня. Поршень має
вигляд короткого металевого циліндра, який щільно прилягає до скляних
стінок шприца, що дає добру
герметичність. Поршень насаджений на металевий стержень з пласкою рукояткою.
Ємкість шприца складає від 1 до 20мл.
Рис. 6.6. Шприц Люєра
Рис. 6.7. Одноразові шприци
Рис. 6.8. Безголковий
інєктор
Рис. 6.9 Ін’єкційні, інфузійні та
кровопускальні голки
Використовують також шприц
Люєра (всі частини якого повністю скляні, він має звужену шийку та пласку
рукоятку) та інших конструкцій. Нині набувають широкого застосування шприци
одноразового використання. Вони повністю виключають перенесення небезпечних
захворювань. Циліндр та поршень такого шприца виготовлені з пластмаси, в
комплект входять 1—2 голки, також одноразового використання. І шприц, і голки
знаходяться в спеціальній стерильній апірогенній упаковці. Вони придатні до
використання в будь-яких умовах, якщо не закінчився їхній термін придатності.
При введенні сильнодіючих лікарських препаратів, інсуліну, сироваток, вакцин
користуються шприцами спеціального призначення. Це так звані прецизійні, які
мають малу ємкість, звужений та подовжений циліндр, на який нанесено на великій
відстані одна від одної точніше виміряні поділки, що відповідають 0,02—0,03 мл.
Це дає більш точне дозування рідини. Наприклад, інсуліновий шприц має ємкість 1
мл. З одного боку він градуйований (мала поділка відповідає 0,02 мл, велика —
0,2 мл); з другого боку він має поділки, визначені в одиницях дії інсуліну.
Туберкуліновий шприц — це скляний шприц «Рекорд» або «Люер» ємкістю 1 мл. Одна
його поділка відповідає 0,02 мл.
При відтягуванні поршня
шприца, введеного до циліндра, в останньому утворюється негативний тиск,
внаслідок чого через наконечник або насаджену на нього голку шприц заповнюють
рідиною. При натисканні на поршень рідина витискується зі шприца. Шприц має
бути абсолютно герметичним, тобто не пропускати ні повітря, ні рідини, бо
інакше він стає непридатним для користування. Щоб перевірити шприц на
герметичність, треба конус циліндра при трохи висунутому поршні щільно
прикрити II або III пальцями лівої руки. Правою рукою посунути поршень вгору чи
вниз. Якщо є повна герметичність шприца, то при натисканні на поршень він
внаслідок пружності повітря, що залишилось в шприці, повертається назад, або,
навпаки, при спробі відтягнути поршень він присмоктується до попереднього
місця.
Для внутрішньошкірного
введення, наприклад туберкулінізації, використовують безголкові ін’єктори.
Ін'єкційні голки виготовляють із нержавіючої
сталі або платини. Це вузька порожниста трубочка, один кінець якої косо
зрізаний, а на другому закріплена муфта, яка має щільно прилягати до
наконечника шприца. Залежно від свого призначення голки мають різні довжину
(від 1,5 до 10 см і більше) та діаметр (від 0,3 ' до 2 мм). Різним є зріз
голки. Наприклад, у голки для внутрішньовенних ін'єкцій він має бути під кутом
45°, а для підшкірних — 35°. Зберігають голки з уведеним у їхній просвіт мандреном.
Для інфузій користуються
спеціальними апаратами — Боброва, Конькова, шприцом Жане та одноразовими
системами «крапельниці».
Апарат Боброва являє собою
градуйовану скляну ємкість об’ємом 1 л, що щільно закривається гумовою пробкою.
Через отвір в пробці в ємкість вставлені дві скляні трубки — коротка і довга.
Остання майже досягає дна ємкості і з’єднана гумовою трубкою з голкою. До
короткої трубки під’єднана гумова груша с манометром для створення необхідного
тиску в ємкості.
Рис. 6.10. Апарат Боброва
Рис. 6.11. Шприц Жане
Рис. 6.12 Система інфузійна CKS-C
Апарат Конькова являю собою
скляний циліндр із градуюванням об’єму, крана та гумової трубки із голкою.
Шприц Жане має ємкість
100—200 мл. Це скляний циліндр, на вихідному кінці якого є металева лійка, на
протилежному кінці — металевий обідок, а також 2 кільця або вигнута скоба,
всередині якої є кільце з боковим прорізом, куди вставляється стержень поршня.
Поршень — це короткий металевий циліндр, на стержні якого знаходиться кільце.
Інфузійний апарат за
допомогою гумової трубки й відповідних канюль з'єднують з ін'єкційною голкою.
Тиск в інфузійному апараті має бути вищим, ніж у судині чи порожнині. Для цього
апарат піднімають на певну висоту (використовують гумову трубку відповідної
довжини) або нагнітають у нього повітря, яке тисне на рідину Для пункцій
використовують ін'єкційні голки (часто з мандренами), спеціальні троакари та
ін.
3. Кровопускання
Цей прийом використовують з
діагностичною метою, для проведення серологічних реакцій, отримання від
гіперімунізованих тварин лікувальних сироваток (на біофабриках), а також з
лікувальною метою (при переливанні крові, інтоксикаціях, гострій гіперемії
мозку, набряку легень, ламініті тощо). Відбір крові здійснюється за допомогою
проколу (венопункції) або розрізу вени (веносекції) (рідше артерії) або за
допомогою п'явок (гірудотерапія).
Одноразово у великих тварин
можна взяти 2 -
Історична довідка
Метод був популярним
протягом майже 2 тисяч років, аж до кінця XIX століття, коли він поступово
вийшов з ужитку. Кровопускання застосовувалося при серцево-судинній
недостатності, пневмоніях, при різких підвищеннях кров'яного тиску, при
отруєннях різними отрутаами або токсичними речовинами, що утворюються в самому
організмі (уремія).
Рис. 6.13. Кровопускання на
середньовічній мініатюрі
У середньовічній Європі
теоретичною основою для кровопускання була помилкова думка про існування так
званої зайвої крові — «плетори», яка нібито служила причиною багатьох хвороб.
Виходячи з цієї помилкової передумови проводилося необґрунтоване проведення
кровопускань практично для будь-якої патології, що призвело до дискредитації
методу. Однак, в медичній традиції Китаю, Тибету, Індії існує виборчий і
раціональний підхід до призначення кровопускання, і воно застосовується в
медицині цих країн і до наших часів.
Місця відбору крові у
різних видів тварин
У коней, великої й дрібної
рогатої худоби для кровопускання використовують яремну вену; невелику кількість
крові для діагностичних досліджень беруть з вен вуха (розрізуванням або
проколюванням).
Рис. 6.14 Відбір крові із
підхвостової артерії
У свиней велику кількість крові беруть із
судин хвоста: ножицями або гострим скальпелем ампутують його кінчик завдовжки 1
-
У собак, котів та диких
хутрових звірів кров відбирають із поверхневих великих вен грудних і тазових
кінцівок.
Залежно від розміру тварини
та кількості крові, яку потрібно відібрати, застосовують різної товщини
кровопускальні голки. При масовому взятті крові у тварин з діагностичною метою
користуються спеціальними приладами. Повторно голку можна використовувати
тільки після її стерилізації кип'ятінням.
Питання
для самоконтролю
1. Завдяки чому забезпечується ефективна дія багатьох лікарських речовин і
біологічних препаратів (вакцин, сироваток та ін.)? 2. Що таке ін’єкція? 3. Як поділяються
ін’єкції за місцем введення? 4.
Що таке інфузія? 5. Що таке пункція? 6. Як проводиться підшкірна ін’єкція? 7. Що являє
собою шприц? 8. Що являє собою
ін’єкційна голка? 9. Які апарати використовують для інфузій? 10. Яка мета кровопускання? 11. Яка помилкова думка у середньовічній Європі була теоретичною
основою для кровопускання? 12. Яку вени
використовують у коней і великої й
дрібної рогатої худоби для кровопускання?
Немає коментарів:
Дописати коментар